9 березня виповнилося 207років від дня народження видатного сина українського народу, нашого славетного Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка.
Для багатьох поколінь українців – Шевченко означає так багато, що здається ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо і він завжди з нами. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний.
Однак часто його особистість обожествляють, відбираючи все людське.
Вшановуючи пам'ять Шевченка разом з учнями ВПУ-92, ми наважилися з благоговійним трепетом доторкнутися найтонших, найпотаємніших струн душі поета. Кого любив він, і хто кохав його? Хто з жінок своїм полум’яним почуттям і самопожертвою надихнув його на створення вершинних поезій? Хто своєю щирою любов’ю осяяв йому дорогу? Хто покинув його самотнього на тернистому шляху, долаючи гіркоти і розчарування?
Мало кому так не пощастило в коханні, як Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і вразлива, Кобзар часто закохувався у жінок. Вісім прекрасних троянд було у житті Тараса, ще декілька знакових постатей, імена більшості з них ми б не знали, якби не любов до них великого поета. На жаль, вони так і не подарували поетові великого щастя. Не судилося Шевченку продовжити свій родовід у наступних поколіннях.
Проте, ті зустрічі в житті Шевченка, подарували українській літературі поезії любовної лірики «найвищої поетичної проби», які допомогли нам глибше розкрити не тільки сутність поета й художника, а й історію цілого покоління та атмосферу часу. Тож хай назавжди у ваших серцях горить іскорка любові до поезії, живопису, яку засвітив Великий Кобзар.
Comments