Щороку 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Цей день встановлено для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину, як нагадування про одну із найкривавіших подій війни на сході України – Іловайську трагедію.
29 серпня - з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.
Цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621. Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
Україна сьогодні переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. У цій війні ми вже маємо тисячі поранених і загиблих мужніх оборонців. Вони стоять в одному ряду з поколіннями борців за волю і державну самостійність. Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, воїни Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західно-Української Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії мужньо здобували героїчні перемоги і віддавали свої життя за українську землю.
рф скористалася тимчасовим вакуумом влади в Україні та перейшла до активних агресивних дій з використанням так званих “зелених чоловічків” (російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків, які масово використовувались для захоплення адміністративних будівель та військових частин в Криму). Сучасна російсько-українська війна розпочалась із захоплення росією Кримського півострова у березні 2014 року. Це визнали і міжнародні суди, зокрема, Європейський суд з прав людини підтвердив, що рф встановила контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року.
У березні–квітні 2014 року російські спецслужби та диверсанти почали розхитувати ситуацію і в південних і східних областях України, організовуючи антиукраїнські мітинги і спроби утворити незаконні квазідержавні утворення. У відповідь патріотичні українські сили чинили спротив масовими акціями з метою зберегти територіальну цілісність держави.
На початку квітня рф приступила до реалізації плану “Новоросія” – почалося військове захоплення території східних областей України. путін спрямував туди підконтрольних та озброєних ним бойовиків. Нова хвиля інспірованих російськими спецслужбами антиукраїнських протестів призвела до захоплення будівель адміністрацій і правоохоронних органів в Донецьку та Луганську. Місцеві українські патріоти протистояли антиконституційним діям злочинців, але вони були не озброєні та поступались в чисельності. Проросійські організації та угруповання влаштовували вуличні акції і заворушення під гаслами сепаратизму, невизнання легітимної влади України в регіоні, ненависті до прихильників України та всіх атрибутів українства (державні символи, українська мова тощо).
Після проголошення так званих “народних республік” на Донеччину та Луганщину безперешкодно і масово прибували не тільки загони російських диверсантів, а й військова техніка зі зброєю. Проте план на повторення швидкого “кримського сценарію” дав збій. Боєздатні частини Збройних Сил України, Національної гвардії і добровольчі формування зламали намір агресора. Протягом літа 2014 року російські гібридні сили на сході України зазнавали значних втрат в особовому складі, озброєнні, військовій техніці. Але їх постійно посилювали новими найманцями, військовослужбовцями регулярних ЗС рф. Розуміючи, що угрупування бойовиків досить швидко знищуються українськими військом, москва вдалася до широкого використання артилерії зі своєї території. А згодом – до масованого введення регулярних формувань російської армії – без розпізнавальних знаків на військовій техніці та обмундируванні. Це сталося 23–25 серпня, коли на територію Донецької та Луганської областей зайшли вісім батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ. До наступу залучили 70 російських військових частин, зібраних з усієї федерації, які розпочали новий виток ескалації агресії РФ. Це спричинило значне зростання жертв серед військових і цивільних українських громадян.
Бої за Іловайськ. Боротьба за стратегічно важливе місто Донбасу – місто Іловайськ, тривала з початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита і Красного Луча (тепер – Хрустальний). Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, ключовим для перерізання комунікацій бойовиків. Але у плани Москви не входило швидке завершення війни на Донбасі, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська у значно більших масштабах, ніж раніше. За даними української розвідки, російські регулярні війська нараховували близько 4 тисяч солдатів та офіцерів у складі 4-х батальйонних тактичних груп, підкріплених підрозділами Сил спеціальних операцій рф.
До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили угруповання сил АТО (війська сектору “Б” та батальйони МВС України “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Світязь”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, Нацгвардії “Донбас”). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою резервів сил АТО. Але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки.
Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Рух двох колон розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості, розстрілявши колони на марші з засідок. Іловайськ став місцем наймасовіших втрат нашого війська під час сучасної війни на сході України. Унаслідок підступності росіян українська армія втратила загиблими 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. Тож 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол).
Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат.
Цього року, поки триває війна до перемоги, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб загиблі герої були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою.
Після перемоги ми віднайдемо свої традиції пам’яті про загиблих воїнів. Вже називаються і буде продовжено перейменування на їхню честь вулиці. Уже є місця пам’яті та меморіальні дошки у публічному просторі. Але після остаточної перемоги в країні повинні постати особливі місця, з проникливою архітектурою і людяними меморіальним практиками, які свідчитимуть, що ми шануємо і дякуємо.
Пам’ятаємо і будемо пам’ятати!
За матеріалами
Українського інституту національної пам’яті
Comments