21 травня – День Вишиванки. У 2020 році День Вишиванки присвячений українській родині та родоводу.
Вишивання сорочок з давніх давен увійшло в життя народу. Наш народ ставився до вишиванки як до святині. Вони передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях.
Вишиванка — це символ здоров'я та краси, щасливої долі й родової пам'яті, порядності й чесності, любові та святковості; крім того, вишиванка – це ще й оберіг. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові-нареченому, чоловікові чи хлопцеві; дівчині чи заміжній жінці.
Про те, як з’явилися вишиванки існує багато легенд. Ми пропонуємо вам прочитати дві легенді про вишиванки-обереги
Легенда про вишиванку-оберіг – символ здоров’я
Був час, коли почали на землі люди дуже вмирати. Від невідомої хвороби. Отак йде людина і враз упаде, почорніє, спіниться і немає людини. Уже й до лісу люди тікали. Та за ними гналася й хвороба. Не жалувала ні дітей, ні стареньких. Наступив час, що вже й ховати померлих не було кому... Жила в селі біля Дністра бідна вдова Марія. Забрала хвороба у неї чоловіка і дітей. Лише найменша Івaнкa ще залишилась. Береже мати донечку, як скарб найдорожчий. Але не вберегла... Почала хворіти Івaнкa, не їсть, а тільки п’є, блідніє, тане просто на очах. А ще просить матусю: — Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! І так ті очі благають, що бідна жінка місця собі не може знайти. Одного вечора до хати прийшла якась бабуся стара. Як і коли вона прийшла, Марія не чула. — Слава Богові, — привіталася. — Слава. — Що, помирає остання? А могла б жити! Аж кинулася Марія: — Як? Бабусю сердешна, як Бога прошу, спаси, порятуй наймолодшу. Не лиши одну на старість! Взяв стару за серце той плач і сказала: — Розповім я тобі таємницю тієї злощасної хвороби. Але обіцяй, що не проговоришся. Дитиною присягни! — Присягаю... Донькою! — Знай, послав цю Смерть Господь Бог. Грішних багато на Землі. Сказав Бог робити мертвими усіх, на кому немає хреста. А чортяки потішилися і всіх, на кому не видно хреста, умертвляють. Що їм до людських душ? Ото і вмирають праведні з грішними разом... Ти тяжко перенесла смерть дітей. Дам тобі пораду... Виший на рукавах, на пазусі і повсюди хрести. Та ший їх чорні або червоні, щоби далеко чорти бачили... Але не кажи нікому, бо смерть доненьки побачиш... Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дівочу сорочечку. А на
завтра до сонця і хрести, і хрестики. І собі понашивала. І донечка міцнішала щодня і просила матінку: — А виший іще терен... А калину... Дуже люди тому вишиттю дивувалися і казали, що збирається йти в ліс самітницею. Хрести ж треба на благословення Боже. І ось вже донечка Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від туги, як бачить, що знову понесли когось на цвинтар. Якось вся у сльозах прибігла Іванка і потягнула матінку за рукав на сусідів двір. У домовинці виносили з хати двох хлопчиків, Іванчиних ровесників. Помарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує донечку, а думи все в голові: — Боже милий, та ж то моя надія! ...А діти вмирають... — Господи! Та ж я не зможу пережити її смерті! ...А люди мруть... Не втрималася. Від хати до хати бігла: — Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Виживите! Рятуйтеся! Люди замикались по xaтах. Вважали, що прийшла пора і Марії. Марія побігла в дім, взяла на руки Іванка і пішла до церкви. Забила з усієї сили в дзвін. За хвильку уже усі позбігалися. Поцілувала Марія доньку і сказала до людей: — Не вірите! Думаєте, що здуріла? Та хай так буде, діток ваших шкода.., — на тому зірвала з Іванки сорочку вишиту. Дитина на очах почорніла і померла. — Вбивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі, — так і впала мертвою біля донечки... Від тоді відійшла хвороба. А люди носять вишиванки. Потім зникла потреба у вишитих хрестах. Так мами навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту красу і до тепер. Але мало хто знає, звідки прийшла та краса до людей...
Легенда про вишиванку-оберіг – символ любові та щасливої долі
Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Усе було б добре, та діток у них не було. Нарешті, через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток: одна білявенька з русявим волоссячком, а друга — чорнявенька з волоссям чорним, як смола.
Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями, були серцем добрі, усім допомагали, батьків радували та шанували. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло несподівано.
Оселився серед цієї мальовничої природи страшний Змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата вибілювали на сонці полотно, побачив їх і вирішив узяти у полон. Перетворившись на чудового метелика, він сів на травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик, усе далі й далі заманював дівчат. Опинилися сестри у непролазних хащах, де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не стало. Усе почорніло, закрутилося, заревіло. Перед ними став страшний Змій. Схопив дівчат і поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало.
Плачуть дівчата і кидають по одній волосині чорного і русявого волосся. Можливо, за цими волосинами їх знайдуть юнаки і вони повернуться додому. І сталося диво-дивне: добрий лісовий дух перетворив ті волосини на чорні та червоні ниточки. Прилетів Змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки полонянок і ліг відпочивати.
Тим часом юнаки дізналися, що дівчат украв Змій і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти. Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та червоні ниточки. Здогадались вони, що це дівчата їм слід залишили. Почали змотувати вони нитки у клубочки та так і підійшли до Змієвого палацу.
Викликали Змія на бій. Він вилетів розлючений, страшний, із ніздрів вогонь палає. Не було у хлопців зброї, лише ниточки схрестили. І сталося диво: вони перетворились на міцні мечі, що відразу відрубали по дві голови. Розправилися відважні юнаки зі Змієм, упав палац — і лише купка попелу залишилася від нього. Визволили хлопці полонянок й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками хрестиками вишили дівчата чудо-сорочки. З вдячністю одягли їх юнаки. Ще кращими і сильнішими стали.
Дівчата всім рідним теж повишивали сорочки. На візерунках вишиванок були добрі обереги від усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам. Відтоді, кажуть старі люди, повелось вишивання. І де у хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо.